Наше віровчення

І. Святе Письмо

Святе Письмо (Біблія) — це Слово Боже, написане святими Божими людьми під керівництвом Духа Святого (2 Пет. 1:19-21; Рим. 1:2; 1 Сол. 2:13; 2 Тим. 3:16-17 ). Воно складається з 66 канонічних книг: 39 книг Старого Завіту і 27 книг Нового Завіту.

Священне Писання є об’явленням Бога людині та істинним джерелом богопізнання (Пс. 118:130; Ів. 17:17; Об’яв. 1:1). Воно повністю непогрішиме і безпомилкове в першоджерелі, однаково натхнене в кожному слові, завершене, вседостатнє і збережене Богом (Повт. 4:2; Єр. 1:12; Прип. 30:5, 6; Матв. 5:17-19; Гал . 1:8; Об’яв. 22:18-19).

Існує лише одне справжнє значення тексту Священного Писання, яке визначається граматико-історичним методом тлумачення, під керівництвом Духа Святого (Езд. 7:10; Ів. 16:13; Дії. 17:11; 2 Пет. 1:19-21; 1 Кор. 2:12-13).

Священне Писання є єдиним джерелом спасаючої віри і абсолютним стандартом для практичного християнського життя (І. Нав. 1:7-8; Пс. 18:8-9; Ів. 8:31-32; 20:31; 1 Пет. 2:2; Рим. 10:17; 2 Тим. 3:14-17; Євр. 4:12).

ІІ. Бог

Бог є Дух, досконалий у всіх Своїх якостях, єдиний у Своїй природі та існуючий в трьох особистостях: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий (Іс. 48:16; Матв. 5:16-17; 28:19; Ів. 4:24; 2 Кор. 13:13). Всі Особистості Трійці володіють рівними природними та моральними Божественними атрибутами, відкритими в Священному Писанні (Ів. 10:30; 1 Пет. 1:2; 1 Кор. 12:4-6).

Існує тільки один живий, вічний і істинний Бог (Повт. 6:4; 32:39; Іс. 44:6; Єр. 10:10; Ів. 17:3), Який є Творцем і Вседержителем всього сущого (Бут. 1:1-31; Дії 17:24-28). Він створив весь світ за шість буквальних днів (Вих. 31:17). Бог є абсолютно суверенний в творінні, провидінні і викупленні (Пс. 102:19; Рим. 11:36).

Всі Особистості Божественної Трійці єдині у всіх Своїх діях, але при цьому мають Свої функціональні відмінності. Священне Писання показує нам особливу роль Бога Отця в творінні, Бога Сина в спасінні і Бога Духа Святого в формуванні Церкви (Вих. 20:11; Лук. 2:10-11; Ефес. 2:19-22).

Святий і праведний Бог не є автором і джерелом гріха (Іс. 6:3; Як. 1:13; 1 Ів. 2:16; 3:8). Бог ненавидить гріх і спитає з тих, хто його здійснює (Пс. 5:5-7; Юд. 1:5-6; Об’яв. 20:11-13; 22:12). Тільки Бог має владу прощати гріхи (Іс. 43:25; Матв. 6:14-15; Лук. 23:34).

Єдиний істинний Бог гідний честі, слави і поклоніння (Вих. 20:4-5; Іс. 42:8; Об’яв. 4:9-11). Будучи Богом ревнителем, Він вимагає поклоніння тільки Собі (Вих. 34:14; Повт. 6:6, 13-15; Матв. 4:10; Об’яв. 22:8-9).

ІІІ. Бог Отець

Бог Отець є однією з Особистостей Божественної Трійці. Він є Творець і Владика всього сущого. Бог Отець робить усе згідно зі Своєю суверенною волею і для Своїх благих цілей, в єдності з іншими Особистостями Трійці (Бут. 1:1, 26; Матв. 3:16-17; 28:19; Пс. 134:6; 1 Кор. 8:6; Ефес. 1:9-11).

Отцівство Бога Отця визначається Його становищем, функціями і взаємовідносинами всередині Трійці (Ів. 15:26; 1 Пет. 1:3). Для всього людства Бог Отець є Творцем (Бут. 1:27; Дії 17:26; Як. 1:17), а для віруючих людей ще й духовним Отцем (Ів. 1:12; Рим. 8:14-17; 2 Кор. 6:18).

Бог Отець любить Своє творіння і піклується про нього (Пс. 103:27-28; Матв. 5:45). Його найбільша любов до людства була явлена в Ісусі Христі, Якого Він послав на землю для порятунку людей (Ів. 3:16; 1 Ів. 4:9-10; Рим. 5:8; Ефес. 2:4-5).

Бог Отець призначив день, в який Він через улюбленого Сина Ісуса Христа буде праведно судити ангелів і людей, живих і мертвих, весь всесвіт (Ів. 5:20-23; Дії 17:31; Юд. 1:6; Рим. 2:16; Об’яв. 20:11-15).

IV. Бог Син

Бог Син, Ісус Христос, є однією з Особистостей Божественної Трійці. Ісус Христос володіє всіма якостями Божества, і в цьому Він рівний Отцю, маючи однакову з Ним Божественну і вічну природу (Ів. 1:1-3, 14; 10:30; 1 Ів. 5:20; Рим. 9:5; Кол. 1:15-17; Євр. 1:2). Ісус Христос гідний поклоніння рівно з Богом Отцем (Ів. 5:23; Фил. 2:10; Об’яв. 5:13-14).

Вічний Бог Син втілився через зачаття від Духа Святого і народження від діви Марії, назавжди з'єднавши в Собі всю повноту Божественної природи і всю повноту безгрішної людської природи (Іс. 9:6; Мих. 5:2-3; Матв. 1:20 ; Лук. 1:35; Кол. 2:9; 1 Тим. 2:5; 3:16).

На час земного життя Ісус Христос добровільно обмежив Свої Божественні привілеї, проте не втратив Своєї Божественної сутності (Фил. 2:5-8; Кол. 2:9). Ісус Христос є безгрішною Особистістю та реально жив на землі (Матв. 1; Лук. 2-3; 1 Пет. 2:22; 2 Кор. 5:21; Євр. 4:15).

Ісус Христос від вічності був призначений Богом як жертва примирення для викуплення роду людського. Він здійснив наше спасіння через пролиття Своєї жертовної крові, помер на хресті і став замісною і жертвою викупу (Іс. 53:4-6; 1 Пет. 1:18-20; Ів. 19:30; 1 Ів. 2:2; Рим. 5:8; 2 Кор. 5:15).

На третій день, після смерті на хресті, Ісус Христос воскрес із мертвих (Матв. 28:6). Воскреслий в прославленому тілі, Він з’являвся учням протягом сорока днів і вознісся у славі на небо, де перебуває праворуч Бога (Дії 1:9, 22; 1 Кор. 15:3-4; 5-8; 1 Тим. 3: 16).

Ісус Христос є Творець і Глава Церкви (Матв. 16:18; Ефес. 1:22; 5:23; Кол. 1:18). Він є заступником і Первосвященником перед Богом Отцем за віруючих (1 Ів. 2:1; Рим. 8:34; Євр. 4:14-16).

Ісус Христос прийде знову, щоб підхопити Свою Церкву, встановити Тисячолітнє царство, судити живих і мертвих (Дії 1:11; 17:31; 1 Сол. 4:13-18; Об’яв. 19:11-16; 20:11 -15).

V. Бог Дух Святий

Бог Дух Святий є однією з Особистостей Божественної Трійці. Він володіє всіма якостями особистості та атрибутами Бога, і в цьому Він рівний Богу Отцю і Богу Сину, маючи однакову з Ними Божественну і вічну природу (Матв. 28:19; Дії 5:3-4; 1 Кор. 12:4-6; 2 Кор. 13:13).

Святе Письмо говорить про участь Духа Святого у створенні світу (Бут. 1:2), у втіленні Бога Сина (Матв. 1:18), в служінні пророків і написанні Біблії (2 Петр. 1:20-21), в справі обвинувачення за гріх і спасінні людей (Ів. 3:5-7; 16:8-11; Тит. 3:5-7).

Служіння Духа Святого в Церкві характеризується свідченням про Христа (Ів. 15:26), прославлянням Христа (Ів. 16:14), формуванням Церкви, поставленням служителів і наділенням віруючих духовними дарами (Дії 20:28; 1 Кор. 12: 4-11; Ефес. 2:21-22).

Дія Духа Святого у християнині проявляється у відродженні (Ів. 3:5-6), хрещенні в Тіло Христа (1 Кор. 12:13), запечатанні (Ефес. 1:13), освяченні (1 Пет. 1:2; 1 Кор. 6:11), настанові (Ів. 14:26), наповненні силою (Дії 1:8; Ефес. 5:18).

У Священному Писанні сказано про дари Духа Святого для формування Церкви (1 Пет. 4:10-11; Рим. 12:7-8; 1 Кор. 12:7-10, 28; Ефес. 4:11-12).

• Дари Духа Святого, пов'язані з дарами об’явлення (апостольство, пророцтво, розрізнення духів, надприродне слово мудрості і слово знання) і дарами знамен (чудотворіння, зцілення, інші мови, тлумачення мов, надприродна віра), припинили свою дію у зв'язку з закінченням часу Апостолів (2 Кор. 12:12) і появою завершеного Священного Писання (2 Пет. 1:19; 1 Кор. 13:9-10).
• Дар говоріння іншими мовами слід розуміти як надприродну здатність говорити іноземною мовою (Дії 2:5-11). Цей дар належав до апостольського часу. Сьогодні всі прояви говоріння «іншими мовами» є підробкою цього божественного дару, так як не відповідають природі людської мови і умовам, що поставлені у Святому Письмі (1 Кор. 14:22-23, 27-28).
• В даний час діють дари мови (пастирство, євангелізм, вчителювання, потіхи) і дари служіння (благотворіння, управління, допомоги, роздавання) (1 Пет. 4:10-11; Рим. 12:7-8).

Сьогодні відродження, викуплення і хрещення Духом Святим приймаються вірою на підставі Священного Писання (Рим. 10:17; 2 Кор. 5:7) і не супроводжуються ознаками або іншими надприродними проявами (Матв. 12:39; Ів. 20: 29).

Гріхами проти Духа Святого є: засмучування (Ефес. 4:30), вгашення (1 Сол. 5:19), брехня (Дії 5:3-4), противлення (Дії 7:51) і зневага (Матв. 12:31-32). Гріх зневаги, або хули, на Духа Святого названий непрощенним, проте смуток через гріх і каяття в ньому є підтвердженням роботи Духа Святого в людині і свідчать про те, що вона не похулила Духа Святого.

VI. Людина

Людина — це вище земне творіння, створене Богом за Його образом і подобою (Бут. 1:26-27; Пс. 8:6-9; Матв. 19:4).

Бог створив людину (чоловіка і жінку) вічною, досконалою, наділеною розумом, почуттями, вільною волею і моральною відповідальністю перед Богом (Бут. 2:16-17; Повт. 30:19; І. Нав. 24:15; Екл. 11:9; Рим. 2:14-15; 14:12). Людина має матеріальну і нематеріальну складову (Бут. 1:31; Екл. 7:29; 2 Кор. 4:16), що включають в себе дух, душу й тіло (1 Сол. 5:23; Євр. 4:12).

Людина була створена для спілкування з Богом (Бут. 3:8-10; Дії 17:26-28; Об’яв. 21:3), прославлення Бога (Пс. 116; 148:11-13; 150; Об’яв. 19:5) і виконання Його волі (Повт. 10:12; Мих. 6:8; Як. 1:22-25; Матв. 7:24-27; Ефес. 5:17). Людина створена також для продовження людського роду і панування над навколишнім світом (Бут. 1:26-28; Пс. 8:7-9).

VIІ. Гріх

Гріх — це будь-який усвідомлений чи неусвідомлений непослух і невідповідність Божим законам і стандартам, проявляється в гріховній природі, думках, почуттях, бажаннях, словах і діях кожної особистості (Бут. 6:5; Пс. 18:34-37; Матв. 12 :34-37; Як. 1:14-15; 1 Ів. 3:4; Ефес. 2:3).

В результаті гріхопадіння Адам і Єва втратили свою первісну невинність (Бут. 3:7). Людина стала об'єктом Божого гніву (Пс. 89:7-9; Рим. 1:18; Ефес. 2:3) і зазнала покарання у вигляді духовної і фізичної смерті (Бут. 2:16-17; 5:5; Рим. 6:23; 1 Кор. 15:21-22), а також вічної погибелі (2 Сол. 1:8-9).

• Духовна смерть — це розділення людини з Богом (Іс. 59:2; Ефес. 2:1-3). Всі люди після гріхопадіння Адама народжуються духовно мертвими (Рим. 5:12; Кол. 2:13).
• Фізична смерть — це розділення душі і тіла, в момент якого тіло повертається в порох, а душа повертається до Бога (Бут. 3:19; Екл. 12:7). Душі померлих перебувають у свідомому стані (Матв. 22:32; Об’яв. 6:9-10; 7:9-10). Вони очікують воскресіння: праведники - для вічного блаженства з Христом; грішники - для вічного покарання (Дан. 12:2; Ів. 5:28-29; Об’яв. 20:12-13).
• Вічна погибель, або смерть друга, - це остаточне відкинення грішника від слави Божої і вічні муки в озері вогняному (Матв. 18:8-9; 25:41, 46; 2 Сол. 1:6-10; Об’яв. 20: 14-15).

Кожна людина є грішником за успадкованою від Адама природою і внаслідок своїх особистих гріхів і злочинів (Пс. 13:1-3; Єр. 17:9; Рим. 3:10-12, 23; 5:12, 15-19; Ефес. 2:1, 5). Людина не в змозі самостійно повернутися на шлях праведності, оскільки є рабом гріха (Єр. 13:23; Рим. 6:17-18), і тому потребує Божої допомоги.

VIІІ. Спасіння

Спасіння — це акт любові Бога до людини, що звільняє людину від рабства гріха, від смерті і пекла для вічного життя (Ів. 3:16; Рим. 5:8-10; 6:17-20; 1 Кор. 15:55 - 57; Кол. 1:13-14).

Святе Письмо щодо спасіння говорить як про Божу суверенну дію, так і про відповідальність людини у прийнятті та здійсненні свого спасіння (Іс. 43:11; 2 Кор. 7:1; Ефес. 2:8-9; Фил. 2:12 -13).

Спасіння дарується людині по Божій благодаті, тільки через покаяння і віру в викупну жертву Ісуса Христа (Ів. 14:6; Дії 4:12; Рим. 10:9-10; Гал. 2:16; Фил. 3:4 - 9), а не за людськими ділами чи перевагами (Рим. 3:20, 28; Ефес. 2:8-9; Тит. 3:4-7). Добрі справи є наслідком і свідченням наявності спасаючої, живої віри (Як. 2:14-26; Ефес. 2:10).

Передбачення, вибрання та призначення

Передбачення, вибрання та призначення - це дії Всемогутнього Бога, вчинені до створення світу, коли Він по Своїй благодаті обрав у Христі людей для їх спасіння та Своєї слави (Матв. 22:14; Рим. 8:28-30; Ефес. 1 :4-6; 2 Сол. 2:13).

Боже передбачення, вибрання та призначення, представлені в Біблії, не суперечать тому, що людина несе відповідальність за прийняття рішення про покаяння і про віру в Ісуса Христа як свого особистого Господа і Спасителя (Ів. 1:11-13; 3:18 - 19, 36; Дії 13:46).

Викуплення

Викуплення — це повна і достатня плата святому Богу за гріхи всього людства, яку звершив Ісус Христос через добровільну жертву на Голгофському хресті, щоб задовольнити праведний гнів Божий (Матв. 20:28; 1 Пет. 1:18-19; 1 Ів. 2:2; Рим. 3:24-25; Гал. 3:13; Ефес. 1:7).

Христос здійснив замісну жертву на хресті за всіх людей і тому є єдиним Викупителем і Посередником між Богом і людьми (Іс. 53:4-6; Ів. 1:29; 14:6; Рим. 3:24; 1 Тим. 2 :5-6).

Віра та покаяння

Згідно зі Святим Письмом, віра є підстава сподіваного та доказ небаченого. Віра передбачає безумовне прийняття істин, відкритих Богом, і повну довіру Йому і Його Слову (Євр. 11:1-6). Ця віра веде до прийняття Ісуса Христа як свого особистого Спасителя і Господа (Дії 16:31; Рим. 10:14-17). Віру необхідно розглядати як дар Божий (1 Кор. 3:5; Ефес. 2:8) і як відгук людини на євангельський заклик (Марк. 1:15; Ів. 3:16, 36).

Покаяння — це усвідомлення людиною своєї порочності, смуток про гріх і його сповідання. Покаяння є результатом дії в людині благодаті Божої завдяки Слову Божому, і веде людину до навернення від гріховного способу життя до життя у слухняності Богу (Ездр. 10:10-11; Прип. 28:13; Лук. 15:17-21; Дії . 2:37-38; 26:20; 2 Кор. 7:10; Тит. 2:11-12).

Віра та покаяння — воля Божа для всіх людей і обов'язкова умова для спасіння і вічного життя (Мар. 1:14-15; Лук. 8:12; Ів. 3:16; 6:47; Дії 17:30; 1 Пет. 1:9; 2 Пет. 3:9; 1 Ів. 5:13; Євр. 11:6). Невіра і відсутність покаяння - гріх, який накликає на людину Божий гнів і вічне засудження (Лук. 13:2-5; Ів. 3:18, 36).

Ознаками живої віри та правдивого покаяння є визнання Ісуса Христа Богом і Господом (Ів. 20:28-31; Рим. 10:9) та плоди зміненого і богоугодного життя (Матв. 3:8; Лук. 19:8-9; Як. 2:14-26; 2 Пет. 1:5-9).

Народження згори

Народження згори — це духовне народження, звершене надприродною дією Бога в житті людини, яка увірувала, в результаті чого людина отримує нову природу і духовне життя (Ів. 1:12-13; 3:3-6; Як. 1:18). Народження згори відбувається в людині під дією Духа Святого, через Слово Боже і віру в Ісуса Христа (1 Пет. 1:23; Тит. 3:5).

Народження згори веде до зміни способу життя, до перемоги над гріхом і до оновлення в праведності і святості за образом Божим (1 Пет. 2:1-3; 1 Ів. 2:29; 3:9; 5:4, 18) .

Хрещення і сповнення Духом Святим

Хрещення Духом Святим — це занурення відродженої людини в Тіло Христове, яке є Церква. Хрещення Духом Святим є одноразовою дією, яка звершується Господом Ісусом Христом через Духа Святого над кожним віруючим в момент спасіння (Лук. 3:16; Рим. 6:3; 1 Кор. 12:13, 27-28; Гал. 3:27-28).

Сповнення Духом Святим — це підкорення життя християнина керівництву Духа Святого через пізнання і виконання Священного Писання. Кожен християнин повинен сповнюватися Духом Святим протягом всього свого земного життя (Дії 7:55; 11:24; Гал. 5:16-25; Ефес. 5:17-21).

Виправдання

Виправдання — це дія Бога, завдяки якій, людині, яка повірила, зараховується праведність Христа (Іс. 53:11; Рим. 4:25). В результаті виправдання всі, хто повірили в Христа, отримують мир з Богом, проголошуються праведними і невинними, а також звільняються від засудження за гріх (Рим. 4:5; 5:1; 1 Кор. 1:30; 6:11; 2 Кор. 5:21).

Підставою виправдання є Голгофська жертва Ісуса Христа за всі гріхи і беззаконня людей, яка задовольнила праведний гнів Божий (Рим. 5:1, 9; 8:32-34; 1 Кор. 6:11; Гал. 2:16).

Виправдання дається даром, по благодаті Божій, через віру в Ісуса Христа і не залежить від людських заслуг чи переваг (Рим. 3:21-28; Фил. 3:4-9).

Усиновлення

Усиновлення — це прийняття Богом відроджених людей в члени Своєї сім'ї (Ів. 1:12-13; 1 Ів. 3:1-2; Рим. 8:15-16; Гал. 3:26; Ефес. 1:5; 2:19). Воно дає право віруючій людині звертатися до Бога як до Небесного Отця і робить його спадкоємцем Божим (1 Пет. 1:4; Рим. 8:17; Гал. 4:4-7; Ефес. 1:11; Тит. 3:7 ).

Освячення

Освячення — це дія Бога, спрямована на відділення відродженої людини від гріха, завдяки жертві Ісуса Христа, для нового і святого життя в Бозі (1 Пет. 1:2, 14-16; Рим. 6:22; 1 Кор. 1: 30; Ефес. 1:4; Євр. 13:12).

Освячення передбачає відділення віруючої людини від всяких зв'язків з релігійним відступництвом і від світських грішних діл (1 Ів. 2:15-17; 2 Ів. 1:9-11; Рим. 12:1-2; 1 Кор. 5:9-13; 2 Кор. 6:14-7:1).

Освячення містить у собі три аспекти: освячення за положенням, освячення як процес і остаточне освячення (прославлення).

• Освячення за положенням — це відділення відродженої людини для Бога і звільнення її від рабства і влади гріха. Воно здійснюється Богом одноразово і відбувається в момент покаяння і народження згори (Рим. 1:7; 1 Кор. 1:2; 6:11; Євр. 10:10).
• Освячення як процес, або духовне зростання, — це звільнення відродженої людини від сили гріха і преображення її в образ Христа. Воно здійснюється Богом Отцем, за допомогою Духа Святого і Слова Божого, за участю людини і протягом усього її земного життя. Освячення — це воля Божа для кожного християнина (Ів. 17:17-19; 2 Пет. 3:18; 2 Кор. 3:18; Ефес. 4:22-24; Кол. 1:9-11; 1 Сол. 4 :3-8; Об’яв. 22:11).
• Остаточне освячення — це повне звільнення відродженої людини від присутності гріха і уподібнення Ісусу Христу. Воно здійсниться під час нашого преображення при зустрічі з Господом (1 Ів. 3:2; 1 Сол. 4:16-17; 5:23).

Збереження спасіння

Святе Письмо вчить, що кожен народжений згори християнин має всі підстави бути впевненим у Божому спасінні (Ів. 5:24; 6:37-40; 10:27-30; Рим. 5:9-10, 8:31-39; 1 Кор. 1:4-8; Євр. 7:25; 1 Петр. 1:5; Іуди 1:24). Однак, людина, яка вважає себе народженою згори, але не проявляє плодів покаяння і діл віри, або ніколи не була спасенна (Матв. 3:8; 7:21; Як. 2:17-26; 1 Ів. 2:19) , або свідомо відкинула дар Божого спасіння (Євр. 6:4-6; 10:26-29).

ІХ. Церква

Церква — це унікальний духовний організм, створений Ісусом Христом і складається з народжених згори людей (Матв. 16:18; Дії 20:28; 1 Кор. 12:27; Кол. 1:24). Церква не є новим Ізраїлем і не має соціальних, расових, національних та інших відмінностей в питанні спасіння (Гал. 3:28; Кол. 3:10-11).

Єдина Церква Ісуса Христа представлена в Священному Писанні як Вселенська і помісна.

• Вселенська Церква складається з народжених згори людей всіх народів і всіх поколінь від дня П'ятдесятниці до моменту підхоплення Церкви, яких об'єднує один Господь, одна віра і одне хрещення (Дії 2; Гал. 3:28; Ефес. 2:11-13; 4:4-6; 1 Сол. 4:13-18).
• Помісна церква - це видиме зібрання відроджених людей, що знаходяться в одній місцевості та об'єднані спільним служінням (Дії 13:1; 1 Кор. 1:2; Гал. 1:2; Об’яв. 2-3). Помісна церква є складовою частиною Вселенської Церкви, тому кожен християнин повинен бути членом помісної церкви (Дії 2:41-42; Євр. 10:25; 1 Ів. 1:7).

Творцем і Головою Церкви є Ісус Христос (Матв. 16:18; Ефес. 1:22; Кол. 1:18). Він керує Церквою і опікується нею, захищає і освячує її за допомогою Духа Святого (Ів. 10:28; Ефес. 4:11-12; 5:25-29).

Призначенням Церкви є прославлення Бога, вдосконалення віруючих і проповідь Євангелія світу, що гине (Матв. 28:19-20; Дії 2:41-42; 46-47; Ефес. 3:20-21; 4:11-16; 1 Тим. 3:15).

Господь Ісус Христос дав Церкви дві особливі заповіді, що мають символічне значення, які обов'язкові для виконання кожним віруючим: водне хрещення і Вечерю Господню (Матв. 28:19; 1 Кор. 11:28-32).

• Водне хрещення є виявом особистої віри охрещеного і його союзу з Христом. Воно символізує смерть для гріха і воскресіння для нового життя в слухняності Богу (Рим. 6:3-8). Водне хрещення приймається у свідомому віці шляхом повного занурення у воду (Дії 8:36; 1 Пет. 3:21). Віра, а не водне хрещення, є необхідною умовою для спасіння (Ів. 3:16, 18, 36; 6:47).
• Вечеря Господня (хліболамання, причастя) є спомином і сповіщенням смерті Ісуса Христа (Матв. 26:26-29). Хліб і вино на Вечері Господній є тільки символами тіла і крові Христа (1 Кор. 10:16-17). У Вечері Господній мають брати участь християни, що прийняли водне хрещення, які є членами помісної церкви і знаходяться в мирі з Богом і людьми (Матв. 5:23; Дії 2:46-47; 1 Кор. 11:23-32; Євр. 12 : 14).

Принципи церковного керівництва, служіння і церковної дисципліни встановлені Самим Христом і викладені у Священному Писанні. Керівництво помісною церквою має здійснюватися служителями-чоловіками, які відповідають біблійним вимогам до служителів, покликані Богом і визнані членами церкви через обрання та рукопокладення. Служителі церкви мають бути підзвітні Богу і церковному зібранню (Дії 6:3-6; 14:23; 20:28; 1 Петр. 5:1-5; 1 Тим. 3:1-13; Тит. 1:5 - 9).

У Біблії згадуються наступні служителі церкви: Апостоли, пророки, пресвітери, пастирі, єпископи, вчителі, євангелісти та диякони (Ефес. 4:11-12).

• Апостоли і пророки виконали своє служіння під час заснування Церкви, тому в даний час таких служителів в Церкві немає (Дії 1:21-22; 2 Кор. 12:12; Ефес. 2:20-22).
• Терміни «пресвітер», «пастир», «єпископ» описують один і той же вид служіння і в Біблії використовуються як синоніми (Дії 20:28; Тит. 1:5-7; 1 Петр. 5:1-5).

Кожен член помісної церкви покликаний активно звершувати служіння і застосовувати духовні дари, дані йому Богом (1 Пет. 4:10; Рим. 12:5-8). Член церкви несе відповідальність за підкорення Слову Божому і служителям церкви. У разі непокори чи порушення Слова Божого до члена церкви, який згрішив, застосовуються дисциплінарні стягнення (1 Сам. 15:23; Матв. 18:15-18; 1 Кор. 5:9-13; 2 Сол. 3:14; Євр. 13: 17).

Помісна церква самостійна у вирішенні духовних і практичних питань її життєдіяльності і при цьому вона зберігає міжцерковну єдність, спілкування та взаємодопомогу (Дії 15:1-34; 1 Пет. 2:17; Об’яв. 2-3). Церква відділена від держави, але в той же час члени церкви, як громадяни, підпорядковуються державним законам і можуть брати участь у всіх сферах суспільного життя, якщо це не суперечить Священному Писанню (Матв. 22:21; Дії 5:29; Рим. 13 :1-7).

Х. Ангели

Ангели — це духовні, безтілесні, безсмертні істоти, що володіють особистісними якостями і мають надприродні можливості (Йов. 38:7; Пс. 102:20; Дан. 8:16-17; Матв. 22:30; 28:2, 5 ; Лук. 15:10; 20:34-36; 2 Пет. 2:11; Юд. 1:9; Євр. 1:14). Зазвичай ангели невидимі, проте при з'явленні людям ангели набували чоловічого образу (Бут. 18:2; 4 Цар. 6:17; Лук. 24:4; Дії 1:10; Кол. 1:16).

Ангели були створені Богом святими для служіння і поклоніння Йому, вони є службовими духами і вісниками Божими (Пс. 148:2; Матв. 25:31; Марк. 1:13; Лук. 2:10; Євр. 1:6 - 7; Об’яв. 5:11-14; 14:6).

В результаті гріхопадіння сатани і частини ангелів ангельський світ розділився на святих і ангелів, що впали (Матв. 25:41; Мар. 8:38; 2 Пет. 2:4; Юд. 1:6, 14; Об’яв. 12:4, 7).

В результаті гріхопадіння сатани і частини ангелів ангельський світ розділився на святих і грішних ангелів (Матв. 25:41; Мар. 8:38; 2 Пет. 2:4; Юд. 1:6, 14; Об’яв. 12:4, 7).

• Святі ангели є небожителями і мешкають біля престолу Божого (Об'яв. 5:11; 7:11).
• Грішні ангели живуть в піднебесних сферах (Ефес. 6:12), в безодні (Об'яв. 9:1-11), в темряві (2 Пет. 2:4; Юд. 1:6) і можуть перебувати в людях ( Матв. 12:43-45; Марк. 9:14-29).

Сатана — глава грішних ангелів і князь гріховного світу (Ів. 12:31; Ефес. 2:2). Він є ворогом Богу і людині, тому що повстав проти Бога і ввів людство в гріх, через спокусу Адама і Єви, а також продовжує свою згубну роботу до теперішнього часу (Бут. 3:1-7; Ів. 8:44; 1 Пет . 5:8; 1 Сол. 3:5; Об’яв. 12:10). Сатана зазнав поразки в результаті смерті і воскресіння Ісуса Христа і йому належить вічне покарання разом з грішними ангелами (Бут. 3:15; Матв. 25:41; Євр. 2:14-15; Об’яв. 20:10).

Святе Письмо забороняє людині молитися і поклонятися ангелам (Об'яв. 19:10; 22:8-9). Священне Писання не вчить забороняти і повелівати злим демонам, а також виганяти їх, за винятком періоду служіння Ісуса Христа і Його Апостолів (Дії 19:13-16; 2 Пет. 2:10-11; Юд. 1:8-10) . Народжена згори людина не може бути одержимою або демонозалежною (Матв. 12:25-26, 33; 1 Ів. 4:4; 1 Кор. 12:2; 2 Кор. 6:15; Кол. 1:13; 2:15 ). Біблія не вчить зреченню від сатани.

ХІ. Останні події

Останні події охоплюють наступне: Підхоплення Церкви, Христовий судовий престол, Шлюб Агнця, Велику скорботу, Друге пришестя Христа, Перше воскресіння, Тисячолітнє Царство, Друге воскресіння, Суд біля Великого білого престолу і Вічність.

Підхоплення Церкви

Підхоплення Церкви — це надприродне, миттєве взяття Церкви, преображення тих, що живуть і воскреслих померлих, в нових прославлених тілах для зустрічі з Господом Ісусом Христом в повітрі і вічного перебування з Ним (1 Кор. 15:51-52; Фил. 3:20 - 21; 1 Сол. 4:13-18).

Святе Письмо не дає точного часу Підхоплення Церкви, але вказує на те, що воно буде раптовим і станеться до Великої скорботи (Бут. 18:25; Матв. 24:36, 42-44; Дії 1:6-7; 1 Сол. 1:10; 5:1-11; Об’яв. 3:10).

Судовий престол Христа

Судовий престол Христа — це оцінка Богом земного життя спасенних людей для отримання нагород (Рим. 14:10; 1 Кор. 3:11-15; 2 Кор. 5:10). Судовий престол Христа слід відрізняти від Суду біля Великого Білого Престолу, куди віруючі люди не приходять (Ів. 5:24).

Шлюб Агнця

Шлюб Агнця — це торжество союзу Христа і прославленої Церкви (Ефес. 5:22-32; Об’яв. 19:7-9).

Велика скорбота

Велика скорбота — це праведний суд Божий, який здійсниться на землі над грішним людством після Підхоплення Церкви. Цей період буде тривати протягом семи років і, за біблійними пророцтвами, стосуватиметься безпосередньо Ізраїлю (Єр. 30:7; Дан. 9:24-27; Матв. 24:21; Об’яв. 6-19; 6:16-17).

Велика скорбота в Священному Писанні називається також Днем Господнім (Соф. 1:14-17; Йоїл. 2:10-11; 1 Фес. 5:2-3), днем гніву (Об'яв. 6:17), час страждань для Якова (Єр. 30:7) та ін.

Під час Великої скорботи спасіння буде можливим для тих, хто увірував в Ісуса Христа, але воно буде пов'язане зі стражданнями і, найчастіше, мученицькою смертю (Матв. 24:21-22; Об’яв. 6:9-11; 7:13-14 ; 14:6-7).

Друге пришестя Христа

Друге пришестя Ісуса Христа — це тілесне, видиме для всіх повернення Господа з Церквою для встановлення Тисячолітнього Царства (Матв. 24:27; Дії 1:11; Об’яв. 19:11-16). Під час Другого пришестя Христа буде завдана поразка повсталим народам, звір і лжепророк будуть кинуті в озеро вогняне (Зах. 14:3-4; Об’яв. 19:19-21), а диявол буде зв'язаний на тисячу років (Об'яв. 20:1 -3).

Перше воскресіння

Перше воскресіння — це «воскресіння життя» старозавітних праведників і праведників часу Великої скорботи в нових, прославлених тілах. Воно відбудеться перед Тисячолітнім Царством (Йов. 19:25-26; Дан. 12:2-3; Ів. 5:29; Дії 24:15; Об’яв. 20:4-6).

Тисячолітнє Царство

Тисячолітнє Царство — це час видимого правління Христа на землі протягом тисячі років, згідно з обітницями, даними Ізраїлю (2 Сам. 7:12-16; Єз. 34:23-25; 37:21-28; Зах. 8:1 -17; Лук. 1:32-33; Об’яв. 20:4).

Разом з Христом в Тисячолітньому Царстві буде царювати Церква, воскреслі старозавітні праведники і спасенні від Великої скорботи (Дан. 7:13-14, 27; Об’яв. 20:1-6).

Тисячолітнє Царство буде характеризуватися гармонією, миром і справедливістю на оновленій землі (Іс. 2:2-4; 11:6-10; 65:17-25; Єр. 23:5-6).

Наприкінці Царства на короткий час буде звільнений сатана, і деякі народи повстануть проти Христа (Об'яв. 20:3, 7). Повсталі народи будуть покарані Господом, а диявол буде вкинутий в озеро вогняне (Об'яв. 20:9-10).

Друге воскресіння

Друге воскресіння — це «воскресіння суду» неспасенних людей для Суд біля Великого білого престолу (Ів. 5:29; Об’яв. 20:11-14).

Суд біля Великого білого престолу

Суд біля Великого білого престолу — це остаточний праведний суд Божий над усіма незаписаними в Книзі життя людьми (2 Пет. 2:9; Об’яв. 20:11-15). Неспасенні люди будуть засуджені відповідно до своїх діл і разом з дияволом, смертю і пеклом будуть кинуті в озеро вогняне (Матв. 25:41; Об’яв. 20:13-15). Спасенних, дітей Божих, на Суді біля Великого білого престолу не буде (Ів. 3:18; 5:24).

Вічність

Вічність — це абсолютно новий, нескінчений, встановлений стан буття, який настане після Суду біля Великого білого престолу і знищення існуючого світового буття (2 Пет. 3:10-13; Євр. 10:12; Об’яв. 21:1).

Святе Письмо говорить про два стани у вічності: вічне життя і вічна загибель.

• Вічне життя — це стан нескінченного блаженного перебування святих ангелів і спасенних людей в присутності Бога. Вічне життя в Слові Божому називається: рай, Царство Боже, Царство Небесне, небо, вічні оселі та ін (Матв. 7:21; Марк. 9:47; Лук. 23:43; 1 Кор. 15:51-53; 2 Кор. 5:1; Фил. 3:20-21; Об’яв. 21:3).
• Вічна загибель — це стан нескінченної свідомої муки диявола, грішних ангелів та неспасенних людей. Вічна погибель в Слові Божому називається: темрява зовнішня, вогонь вічний, озеро вогняне, місце муки та ін (Матв. 22:13; 25:41-46; 2 Сол. 1:9; Об’яв. 14:9-11; 20 :14-15).

Святе Письмо навчає, що спасіння і прощення гріхів або перехід зі стану вічної загибелі в стан вічного життя після фізичної смерті неможливі, тому стан вічного блаженства і стан вічної муки є незмінними (Матв. 25:46; Лук. 16:26). Такі поняття, як молитви за померлих і чистилище, не мають біблійної підстави.

Святе Письмо закликає віруючих людей жити в очікуванні зустрічі з Господом Ісусом Христом для того, щоб разом з Ним перебувати в вічності. Той, Хто свідкує, говорить оце: Так, незабаром прийду! Амінь. Прийди, Господи Ісусе! Благодать Господа нашого Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь. (Об'яв. 22:20-21).