Події, новини та голос спільноти

Ірпінська біблійна семінарія запрошує до вступу братів і сестер, які прагнуть якісно підготуватися до служіння в церкві.

Наша семінарія допоможе тобі:

• глибше пізнати Бога та Його Слово
• зрости у вірі
• розвинути свої дари та покликання
• отримати практичні навички й міцну богословську основу для обраного служіння
• навчитися мислити місійно
• служити людям у різних сферах життя та мудро відповідати на сучасні виклики

Обери на сайті освітню програму, яка тебе зацікавила, ознайомся з вимогами до вступу,  заповнюй анкету і надсилай необхідні документи! Будемо раді вітати тебе в спільноті ІБС.

Вступна кампанія триватиме до 31 серпня 2026 року.

Сертифікатні програми

• Пасторське керівництво
• Проповідницьке служіння
• Дияконське служіння
• Розвиток малих груп
• Дитяче служіння
• Перекладач жестової мови
• Служіння глухих
• Церковний звукооператор

Бакалаврат

• Пасторське служіння
• Служіння церкві та суспільству
• Дитяче служіння
• Жіноче служіння

Магістратура

• Біблійна душеопіка

‍

Любі брати та сестри, цінуйте час та прагніть використати кожну можливість, щоб здобути цінні знання та сформувати в собі міцний християнський характер.

Традиційно, в останню суботу травня, Ірпінська біблійна семінарія відсвяткувала особливу подію — випуск студентів.

Цей день має особливіше значення усвідомлюючи що семінарія святкує 35-річний ювілей.

Цього року дипломи отримали: магістри програми «Біблійна душеопіка», бакалаври програм «Пасторське служіння» та «Християнська освіта».

Також завершили навчання студенти восьми сертифікатних програм: пасторське керівництво, проповідницьке й дияконське служіння, лідерство малих груп, звукооператорське та дитяче служіння, перекладачі жестової мови і велика група глухих студентів.

Деякі з цих програм було започатковано саме цього навчального року — як відповідь на потреби церков.

За кожним дипломом і сертифікатом — своя історія.

Хтось навчався один рік, хтось 5-7 років, хтось проходив інтенсив за кілька місяців. Усі поєднували навчання зі служінням і працею, долали випробування війни: блекаути, обстріли, втрати домівок, переїзди. Так під час роботи над дипломом неподалік дому нашої випускниці Наталі стався приліт: вибуховою хвилею вибило вікна й зникло світло. Та вона взяла ноутбук і пішла в приміщення Дому молитви, щоб продовжити писати.

Сьогодні Наталя отримала диплом з відзнакою — це свідчення посвяти Богові та обраній справі.

Ми вдячні Господу за кожного випускника — за діючих і майбутніх служителів, душеопікунів, лідерів і вчителів, які у складний час готові бути поруч із людьми в їхніх болях і пошуках.

Щиро вітаємо всіх випускників! Нехай здобуті знання стануть надійним інструментом у служінні, а Господь благословить кожного там, куди Він поведе далі.

‍

Вишиванка є знаком нашої пам’яті, національної ідентичності, які передаються з покоління в покоління.

Сьогодні українська культура особливо помітна у світі, нагадуючи про народ, який проходить випробування, але зберігає віру та надію 🇺🇦

Як християни, ми усвідомлюємо, що справжня ідентичність людини — у Христі (Гал. 3:28), проте Бог у Своєму провидінні поміщає нас у конкретний народ і культуру, щоб ми служили Йому саме там.

Тому ми вдячні Богові за Україну, за Церкву, за покликання готувати служителів Євангелія, які будуть вірно звіщати Слово і служити людям 🙏🏻

Молимося, щоб Господь використовував нас як світло і сіль для нашого народу (Мт. 5:13–16), і щоб через служіння Церкви багато людей пізнали Христа.

З Днем вишиванки!

‍

Вже добу Україна здригається від ворожих російських ударів. У багатьох містах навколо нас — вирви і пожежі, понівечені долі й доми, недоспані ночі під виття «шахедів» та вибухи ракет. Ворог кидає в наш бік усе, що має, намагаючись посіяти розпач.

Саме посеред цього мороку хочу згадати про Вознесіння. Ця подія — не про «відхід» Ісуса і не про Його «відпустку» від земних справ. Це момент Його установлення як Царя всесвіту та початок Його особливого служіння для нас.

«Бо Христос увійшов не в рукотворну святиню… але в саме небо, щоб з’явитись тепер перед Божим лицем за нас…» Євреям 9:24

У час, коли ворожа зброя може обірвати життя будь-кого в будь-яку мить, усвідомлення того, що ми маємо Заступника на небесах, стає життєво необхідним. Вознесений Ісус — це наш небесний Адвокат. Дух Святий веде нас дорогою освячення тут, на землі, Господь Ісус клопочеться за нас перед Отцем.

На тлі цинічних заяв російських очільників а заодно і військових злочинців нам критично важливо нагадувати собі: не диктатори визначають розвиток і фінал людської історії. Реальна влада належить не тим, хто тисне на «червоні кнопки», а Тому, Кого Бог посадив праворуч Себе

«...вище від будь-якого начальства, авторитету, сили, володарювання» Ефесян 1:20-21

Вознесіння — це також гарантія Його повернення. Це надія, яка докорінно змінює наше ставлення до страждань. Ми не просто «перечікуємо» війну — ми живемо певною надією на зустріч із Тим, Хто витре кожну сльозу.

Тож поки ми тут, Вознесіння визначає нашу місію — ідучи до Отця, Господь залишив нам не страх, а доручення: бути Його свідками. Силою Духа Святого ми маємо нести звістку про Його любов і перемогу навіть там, де, здавалося б, панує лише смерть.

«...ви отримаєте силу й будете Моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї, у Самарії та аж до краю землі» Дії 1:8

Хворобливі амбіції тиранів розіб’ються об Його престол. Ми ж тримаймося Заступника. Він царює. Він повернеться. Він із нами.

Зі святом Вознесіння, християни!

‍

18-22 травня 2026 року в Ірпінській біблійній семінарії відбудеться відкритий курс «ІСТОРІЯ ЦЕРКВИ».

Запрошуємо студентів та випускників ІБС, а також усіх охочих, кому цікаво глибоко дослідити історію християнства від його виникнення до сучасності, від глобального контексту до національного, з окремою увагою до історії євангельських християн-баптистів України.

Викладач відкритого курсу- Ліна БОРОДИНСЬКА, PhD, доцент, історик, перекладач, літературний редактор, авторка книг, наукових статей та лекцій з історії церкви таз історії євангельсько-баптистського руху,допоможе вам сформувати цілісне розуміння історії церкви та осмислити її як ресурс для розуміння сучасності й формування власної життєвої позиції.

У програмі курсу:

• основні етапи історії церкви у світі та в Україні
• вплив християнства на суспільство, культуру, освіту
• історія та особливості євангельсько-баптистського руху
• робота з історичними джерелами та аналіз подій

Навчання без обмежень відстані:наживойонлайн.Долучайтеся, як вам зручно.

РЕЄСТРАЦІЯ відкрита до 15 травня 2026 року. Перейшовши за посиланням, Ви ознайомитеся з умовами участі та розкладом навчального дня.

11 квітня Ірпінська біблійна семінарія спільно з Житомирською помісною церквою «Нове життя» (ЄХБ) офіційно розпочали сертифікатну програму «Церковне служіння».

Перша навчальна сесія об’єднала понад п'ятдесят студентів, які з'їхалися з багатьох куточків Житомира та області.

Атмосфера щирого прагнення до знань підкреслила важливість такої ініціативи саме зараз, адже підготовка нових служителів є ключовим фактором для розвитку та зміцнення сучасних громад у непрості часи.

Микола Романюк, ректор Ірпінської біблійної семінарії  викладав курс «Практична еклезіологія».

⛪️Під час лекцій учасники заглибилися у вивчення біблійної природи церкви, розглядаючи її не як споруду, а як живий організм та спільноту учнів Христа. Особливий акцент було зроблено на тому, як місія церкви зачіпає виклики сьогодення, як війна впливає на методи служіння та яку роль відіграє кожен віруючий як «священник» у щоденному житті, не лише в стінах церковної споруди, а й далеко за її межами.

Віримо й молимося, щоб ця програма сприяла духовному зростанню віруючих, зміцненню помісних церков та їх місійному впливу на суспільство.

‍

Історія відомого теолога, письменника і ведучого християнских радіопередач починається не з теології, а з глибокого дитячого болю та розчарування. Коли йому було дев’ять років, його мати помирала від раку, і хлопчик намагався «зламати» реальність своєю вірою, вимагаючи від Бога дива. Але Небо мовчало, і Бог став для нього «небезпечним чарівником», який не виконав свою роботу. Його подальше невірство було не просто інтелектуальним вибором, а формою самозахисту: він став песимістом, щоб більше ніколи не довіритися надії, яка може ошукати.

‍Проте він не зміг втекти від цієї всеохоплюючої любові, яку зустрічав у видатних умах, творах письменників і спостереженні за природою. Цим мислителем був Клайв Стейплз Льюїс. Його повернення до Бога не було легким чи радісним емоційним сплеском. Це було повне інтелектуальне капітулювання перед Реальністю, якої він боявся.

Його пошук нагадує зневіру одного з апостолів Ісуса Христа - Хому.

Коли ми говоримо про цього учня, важливо розрізняти здоровий скептицизм та упередження. Упереджена людина закрита до змін і шукає лише підтвердження власної думки, тоді як скептик, аналізує факти, навіть якщо вони йому не подобаються. Скептицизм Хоми – це «песимізм реаліста», який бачив смерть Вчителя і тепер боїться знову розбити собі серце ілюзорною надією. Він чесно каже: «Я маю переконатися, що це точно мій Учитель».

Хома раніше виявляв неабияку мужність, закликаючи інших «піти і померти з Ним» Ів. 11:16, що свідчить про його глибоку відданість Ісусу та сміливість чесно говорити про речі, які не розумів (Ів. 14:5). Про нього не так багато сказано, але це не людина, що тихенько відсиджується, а щира, навіть трохи не зручна, точно не рухома страхом, чи невірством.

Хома, боїться бути розчарованим, він буквально говорить: “мені потрібні незаперечні свідчення”, “я боюся повірити і бути ошуканим!” Той, Кого він любив, за Кого був готовий віддати своє життя – помер, а тепер його надію хочуть розбудити…

Чи боїться Бог таких скептиків? Історія зустрічі Хоми з Воскреслим доводить, що ні. Ісус не ігнорує Хому через його відсутність на першій зустрічі, навпаки – Він приходить спеціально, щоб відповісти на його кризу віри. Там, де у людини виникає безсилля та питання, Христос пропонує Свої рани. Це показує, що для Бога чесні питання є набагато ціннішими за сліпе, формальне прийняття догм.

Особливо гостро це питання постає для тих, хто виріс у християнському середовищі. Дуже часто віра таких людей є лише відображенням віри їхніх батьків. Проте справжня особиста віра народжується саме там, де з'являються чесні запитання. Справжня віра потребує випробування сумнівами, коли ми перестаємо жити «позиченими» переконаннями і починаємо формувати власні стосунки з Богом. Ми часто очікуємо від Бога «залізобетонних» аргументів, але Його відповіді бувають іншими. Як і багатостраждальний Йов, ми можемо замість пояснень «чому?» отримати відповідь у тому, «Хто поруч».

Особиста зустріч з Богом – це не просто отримання інформації, а трансформація життя. Визнання Хоми «Господь мій і Бог мій!» стало найвищим сповіданням віри в усьому Євангелії, бо воно було результатом чесного пошуку та особистого відкриття. Ісус говорить більше Ів 20:29: "...Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!" Тим самим дивлячись у майбутнє, на християн навіть сьогоднішнього часу, які можуть отримати відповіді на свої питання і страхи через близькість Того, кого не бачили, а повірили.

Отже, якщо ви сьогодні відчуваєте себе скептиком – не бійтеся своєї кризи.

Питання – це вже велика частина відповіді. Пам’ятайте, що Бог – це не чарівник, який має виконувати наші замовлення, а Викупитель, який проходить крізь біль разом із нами. Шрами на Його руках назавжди залишаються свідченням Його любові та рішення бути з нами у нашому безсиллі. Блаженні ті, хто не бачив, але через чесні питання прийшов до живої, зміненої реальності віри.

10-11 квітня на базі Ірпінської біблійної семінарії відбулася шістнадцята щорічна Всеукраїнська сестринська конференція глухих «Жінка Божа» під гаслом «Життя і служіння в різних умовах». Організатори конференції – лідерська команда Всеукраїнського сестринського комітету серед глухих.

Загалом конференція зібрала біля 70 сестер із різних церков України: Києва, Білої Церкви, Ірпеня, Вінниці, Дніпра, Житомира, Івано-Франківська, Кривого Рогу, Львова, Миколаєва, Мукачево, Одеси, Полтави, Рівного, Сум, Умані, Херсона, Хмельницького, Чернівців. Приємно, що було чимало сестер, які вперше на конференції такого масштабу. Серед учасниць були також перекладачі жестової мови – студентки і випускниці факультету «Служіння глухим» нашої семінарії.

Цьогорічний захід співпав із періодом Великодніх свят, що додало зустрічі особливого настрою – сестри з великою радістю спільно поклонялися Богові й прославляли Його.

На початку зустрічі учасниць конференції привітав ректор Микола Романюк.

З вдячністю Богові він відзначив, що Ірпінська семінарія вже майже три десятиліття приділяє увагу навчанню перекладачів жестової мови і навчанню глухих. І для семінарії є великим привілеєм бути причетною до нинішньої жіночої конференції і послужити глухим. Нагадуючи сестрам про Пасхальні події, пастор Микола, зокрема, звернув увагу на те, що першими, хто повірив у воскресіння Ісуса й поніс цю радісну звістку іншим, були жінки. Дуже важливо, щоб і сьогодні – в час тривоги, напруги, зневіри – наші жінки-християнки звіщали усім людям про Воскреслого Спасителя, щоб кожна людина могла почути Євангелію прийнятним для неї чином, зокрема й жестовою мовою.

Конференція складалася з пʼяти навчальних семінарів, які проводили досвідчені глухі й чуючі служительки.

Марина Стралківська (Київ) розкривала тему «Навчайся і навчай» про те, як важливо Божій жінці не лише особисто навчатися та духовно зростати, а й навчати інших. І для цього ознайомила учасниць конференції з формами та методами, як це можна робити ефективно.

Юлія Стефанишин (Рівне) порушила тему «Заклик до покаяння та справедливості». Вона наголосила на тому, що після покаяння важливо продовжувати проявляти справжню віру через справедливість і чесність, як цього навчає Слово Боже.

Ольга Панасюк (Івано-Франківськ) зосередила увагу жінок на темі «Сучасні ідоли серця», де вказувала, що може бути ідолами в серці Божої жінки, і як важливо вчасно розпізнати їх і викоренити зі свого життя.

Наталія Воронова (Чернівці) представила доктринальну тему «Жива вода» про дію  Духа Святого в житті християн.

Тетяна Чуча (Львів) поділилася роздумами на тему «По той бік чудес», де вказала, що важливо не шукати чудес, а розуміти їх суть, і головне – вміти бачити найбільше чудо у своєму житті – Божу любов.

Під час конференції декан факультету «Служіння глухим» Світлана Баклицька розповіла її учасникам про роботу факультету з підготовки перекладачів жестової мови, ознайомила з програмами Ірпінської біблійної семінарії, за якими можуть навчатися глухі, і запросила охочих здобути біблійні знання до вступу в ІБС. І, до речі, багато хто виявив бажання навчатися.

У перервах між семінарами та у вечірній час учасники конференції ділилися свідченнями і презентаціями про сестринські спілкування у своїх містах і регіонах, співали, молилися, проводили вікторину, ділилися загальними враженнями від почутого.

Подяка Богові за те, що в такий складний для нашої країни час Він дав можливість сестрам зібратися разом, потішитися серцями, порозважати про служіння в сучасних умовах, поспілкуватися, підтримати й підбадьорити одна одну та зосередитися на своєму духовному житті.

Дорогі друзі, вітаємо вас з величним святом Христового Воскресіння!

Ісус Воскрес!

Він перестріває нас на нашій життєвій дорозі, щоб проговорити до нашого розуму і запалити наше серце.

Той, Хто здолав гріх, сатану і смерть має що сказати, бо любить.  Бажаю вам почути Воскреслого — Він десь поряд…

Приготуванням. Четвер був першим днем «обов’язкової маци» — хліба без дріжджів. Саме так історично розпочинався період святкування юдейської Пасхи: «Першого дня Опрісноків, коли приносили пасхальну жертву, Його учні говорять Йому: Де Ти хочеш, щоб ми пішли приготувати пасху, аби Ти спожив?» (Марка 14:12).

Для учнів «приготувати пасху» означало знайти приміщення і подбати, щоб там не залишилося жодної крихти звичайного дріжджового хліба чи закваски. Це також означало купити і заколоти у храмі ягня, після чого приготувати святкову вечерю: спекти його на вогні, підготувати мацу, гіркі трави, вино та харосет (солодку пасту з горіхів, фруктів (фініків, яблук) і прянощів, яка є обов’язковим атрибутом пасхальної трапези вже близько трьох тисяч років). Усі ці клопоти зайняли більшу частину дня. Але коли день поволі відступив під владою ночі, вони зібралися разом.

Вмиванням ніг. Як це часто буває, ніхто з учнів і не подумав, що їхнє традиційне прилягання за столом вимагає гігієни — чистих ніг. Про цю «рабську» роботу подбав лише Ісус. Цим вчинком Він подарував величний принцип лідерства не лише учням, а й усім мудрим світу: сьогодні концепція «слугуючого лідерства» (Івана 13:1-17) стала ключем до успіху найсучасніших корпорацій, хоча часом вона залишається «вимираючим видом» серед пасторів, дияконів та духовних керівників.

Ісус показує, що справжній лідер — це слуга, який не шукає влади чи почестей, а готовий служити навіть у найпростіших і часом принизливих справах. Лідерство — це не домінування, а смиренне ведення за собою через приклад любові та жертовності. Саме такою Ісус задумав Церкву: спільнотою служіння, де кожен готовий допомагати іншому без очікування винагороди чи визнання. Вмивання ніг також вчить взаємної покори, що є основою єдності у Христі.

Кульмінацією. Викривши зрадника (Мт. 26:20-25), Ісус наприкінці вечері знову звернувся до прісного хліба та вина: «Потім узяв хліб та, подякувавши, розламав і дав їм, кажучи: "Це є тіло Моє, що за вас віддається. Чиніть це на згадку про Мене"» (Луки 22:19). «Потім узяв чашу, подякував і дав її учням, кажучи: "Пийте з неї всі, бо це кров Моя, кров Нового Завіту, яка проливається за багатьох для прощення гріхів"» (Матвія 26:27-28). Так народилася нова, християнська Пасха: хліб і вино стали видимими знаками добровільної смерті Ісуса. Ми робимо це «на згадку» про Нього, проголошуючи Його смерть, аж поки Він прийде.

Той четвер запам’ятався також застереженням про зраду, яке не допомогло Петру (Лк. 22:31-34), прощальною бесідою, під час якої прозвучала нова заповідь (Ів. 13:34-35), великою молитвою Ісуса (Ів.17) та смертельною боротьбою в Гетсиманському саду (Мт. 36-46). Усе це тримає Церкву і сьогодні. Ми бережемо встановлення того четверга, бо воно варте вічної пам’яті: як пасхальне ягня мало померти задля визволення з єгипетського рабства, так Ісусові належало померти, щоб звільнити людство від рабства гріха. «Чиніть це на згадку про Мене» (Луки 22:19) — якщо християнин зрозумів, серйозно сприйняв і вірно виконує цю заповідь, то він точно тримається і решти Ісусових уроків четверга.

‍

Сьогодні у мене був дуже незвичайний день.

Розпочався він біля Вітфагії. Вранці двоє чоловіків прийшли до нашого селища і почали відв’язувати мене та мою матір. Мій господар та ті, що стояли поруч, запитали їх: «Що ви робите? Нащо осля відв’язуєте?» На це вони відповіли просто: «Господь потребує його». Я не знав, хто це — Господь, але господарі одразу нас відпустили.

Потім сталася подія, яка змінила все: ці люди поклали на мою спину свій одяг, і на мене сів Чоловік. Мені було дуже страшно, адже на мене ще ніколи в житті ніхто не сідав! Добре, що мати була зовсім поруч — це заспокоювало моє тремтяче серце.

Я повіз цього Чоловіка з Оливної гори донизу, в напрямку великого Єрусалима. А навколо було неймовірно багато людей. Я виріс у маленькому селі і ніколи не бачив такого натовпу. Люди вибігали назустріч, зрізали гілки з дерев і стелили їх разом із власним одягом прямо мені під копита. Усі вони щось радісно вигукували.

Мені було дуже цікаво: хто ж це такий сидить на мені? Виявилося, це цікавило не лише мене. Весь город заговорив, питаючи: «Хто це такий?». Я намагався триматися ближче до матері й ворушив вухами, щоб нічого не пропустити. Навколо лунало: «Це Пророк, Ісус із Назарета Галілейського!», «Благословенний Цар, Який іде в Ім’я Господнє!». А діти та дорослі співали: «Осанна Сину Давидовому! Мир на небі і слава на висотах!»

Я не все міг збагнути, але зрозумів головне: я везу Когось надзвичайно важливого. Я навіть трохи запишався своєю ношею…

Люди в натовпі згадували якогось Лазаря. Казали, що Той, Хто сидить на мені, викликав його з гробу і воскресив із мертвих. Я чув це на власні вуха від тих, хто бачив це диво на власні очі.

Коли ми вже спускалися з гори й місто відкрилося перед нами, сталося те, що мене вразило: я відчув, як Той, Хто сидів на мені, затремтів і заплакав. Він дивився на золоті мури й казав: «Якби ти зрозуміло хоч у цей день, що потрібне для твого миру! Тепер же це сховано від очей твоїх. Адже прийдуть на тебе дні, – і твої вороги оточать тебе валом, візьмуть тебе в облогу, тіснитимуть тебе звідусіль, поб’ють тебе й твоїх дітей у тобі, не залишать каменя на камені в тобі, бо не зрозуміло ти часу своїх відвідин!» Я не розумів цих слів, але мені стало невимовно сумно. Стало шкода і Його, і цих людей, що так щиро раділи навколо.

Ось так ми підійшли до величезних мурів Храму. Там цей незвичайний Чоловік зійшов з мене. З моєї спини зняли одежу. Він рушив далі, у двір Храму, і весь натовп пішов за Ним.

А я знову залишився просто віслюком. Мені стало трохи самотньо, бо я встиг звикнути до Його лагідної присутності. Але добре, що моя мати була зі мною. Ми виконали те, що було призначено.

‍

P.S. Незвична розповідь, яку ви можете використати як історію для ваших малят сьогодні перед сном. Хоча і не зі слів віслюка, але записано згідно з Істиною.

‍

Урочистий вхід Ісуса Христа до Єрусалима

Учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус. Вони привели до Ісуса ослицю й осля, і одежу поклали на них, і Він сів на них. І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою. А народ, що йшов перед Ним і позаду, викрикував, кажучи: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!» (Матв. 21:6-9)

І коли Він наблизився, і місто побачив, то заплакав за ним, і сказав: «О, якби й ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це» (Лук. 19:41-42).

Свято урочистого входу Ісуса Христа до Єрусалима – це особливе свято

Воно говорить про славу Ісуса як Царя, Месії і Господа, і, водночас, воно пов’язане з Його скорим приниженням, стражданнями і смертю, за якими буде слава воскресіння.

У тих подіях, які ми згадуємо під час цього свята, – радість і сльози, поклоніння і нерозуміння.
Учні Ісуса, паломники і мешканці Єрусалима радіють і славлять Ісуса, а Сам Господь, приймаючи це поклоніння, плаче.

Люди поклоняються Ісусові як Царю, але не розуміють ні того, Хто Він є, ані того, що чекає їх у майбутньому.

Людство з тих часів не змінилося. Люди і зараз радіють під час християнських свят і поклоняються Ісусу – так, як розуміють. Але більшість із них насправді не знає, Хто є Ісус, і не розуміє, чому і для чого Він іде в Єрусалим. Більшість із сучасних людей, які сьогодні в натовпі поклонників Ісуса, коли постають перед вибором, знов і знов обирають Варавву. І зовсім мало тих, хто думає про Божий гнів і Божий суд, що чекають все людство і їх особисто в майбутньому.

Брати та сестри у Христі Ісусі, всі спасенні смертю і воскресінням благословенного Царя, Який прийшов в ім’я Господнє! Ми маємо бути серед тих, хто славить Господа і вклоняється Йому – бо Він гідний цього. Ми маємо також бути з Ісусом і, разом із Ним, плакати за цей світ, за всіх людей, які досі не розуміють, що потрібно для їхнього миру і спасіння.

‍