Події
29 березня, 2026
Сьогодні у мене був дуже незвичайний день.
Розпочався він біля Вітфагії. Вранці двоє чоловіків прийшли до нашого селища і почали відв’язувати мене та мою матір. Мій господар та ті, що стояли поруч, запитали їх: «Що ви робите? Нащо осля відв’язуєте?» На це вони відповіли просто: «Господь потребує його». Я не знав, хто це — Господь, але господарі одразу нас відпустили.
Потім сталася подія, яка змінила все: ці люди поклали на мою спину свій одяг, і на мене сів Чоловік. Мені було дуже страшно, адже на мене ще ніколи в житті ніхто не сідав! Добре, що мати була зовсім поруч — це заспокоювало моє тремтяче серце.
Я повіз цього Чоловіка з Оливної гори донизу, в напрямку великого Єрусалима. А навколо було неймовірно багато людей. Я виріс у маленькому селі і ніколи не бачив такого натовпу. Люди вибігали назустріч, зрізали гілки з дерев і стелили їх разом із власним одягом прямо мені під копита. Усі вони щось радісно вигукували.
Мені було дуже цікаво: хто ж це такий сидить на мені? Виявилося, це цікавило не лише мене. Весь город заговорив, питаючи: «Хто це такий?». Я намагався триматися ближче до матері й ворушив вухами, щоб нічого не пропустити. Навколо лунало: «Це Пророк, Ісус із Назарета Галілейського!», «Благословенний Цар, Який іде в Ім’я Господнє!». А діти та дорослі співали: «Осанна Сину Давидовому! Мир на небі і слава на висотах!»
Я не все міг збагнути, але зрозумів головне: я везу Когось надзвичайно важливого. Я навіть трохи запишався своєю ношею…
Люди в натовпі згадували якогось Лазаря. Казали, що Той, Хто сидить на мені, викликав його з гробу і воскресив із мертвих. Я чув це на власні вуха від тих, хто бачив це диво на власні очі.
Коли ми вже спускалися з гори й місто відкрилося перед нами, сталося те, що мене вразило: я відчув, як Той, Хто сидів на мені, затремтів і заплакав. Він дивився на золоті мури й казав: «Якби ти зрозуміло хоч у цей день, що потрібне для твого миру! Тепер же це сховано від очей твоїх. Адже прийдуть на тебе дні, – і твої вороги оточать тебе валом, візьмуть тебе в облогу, тіснитимуть тебе звідусіль, поб’ють тебе й твоїх дітей у тобі, не залишать каменя на камені в тобі, бо не зрозуміло ти часу своїх відвідин!» Я не розумів цих слів, але мені стало невимовно сумно. Стало шкода і Його, і цих людей, що так щиро раділи навколо.
Ось так ми підійшли до величезних мурів Храму. Там цей незвичайний Чоловік зійшов з мене. З моєї спини зняли одежу. Він рушив далі, у двір Храму, і весь натовп пішов за Ним.
А я знову залишився просто віслюком. Мені стало трохи самотньо, бо я встиг звикнути до Його лагідної присутності. Але добре, що моя мати була зі мною. Ми виконали те, що було призначено.
P.S. Незвична розповідь, яку ви можете використати як історію для ваших малят сьогодні перед сном. Хоча і не зі слів віслюка, але записано згідно з Істиною.
Автор:
Вас може зацікавити
