Вже добу Україна здригається від ворожих російських ударів. У багатьох містах навколо нас — вирви і пожежі, понівечені долі й доми, недоспані ночі під виття «шахедів» та вибухи ракет. Ворог кидає в наш бік усе, що має, намагаючись посіяти розпач.

Саме посеред цього мороку хочу згадати про Вознесіння. Ця подія — не про «відхід» Ісуса і не про Його «відпустку» від земних справ. Це момент Його установлення як Царя всесвіту та початок Його особливого служіння для нас.

«Бо Христос увійшов не в рукотворну святиню… але в саме небо, щоб з’явитись тепер перед Божим лицем за нас…» Євреям 9:24

У час, коли ворожа зброя може обірвати життя будь-кого в будь-яку мить, усвідомлення того, що ми маємо Заступника на небесах, стає життєво необхідним. Вознесений Ісус — це наш небесний Адвокат. Дух Святий веде нас дорогою освячення тут, на землі, Господь Ісус клопочеться за нас перед Отцем.

На тлі цинічних заяв російських очільників а заодно і військових злочинців нам критично важливо нагадувати собі: не диктатори визначають розвиток і фінал людської історії. Реальна влада належить не тим, хто тисне на «червоні кнопки», а Тому, Кого Бог посадив праворуч Себе

«...вище від будь-якого начальства, авторитету, сили, володарювання» Ефесян 1:20-21

Вознесіння — це також гарантія Його повернення. Це надія, яка докорінно змінює наше ставлення до страждань. Ми не просто «перечікуємо» війну — ми живемо певною надією на зустріч із Тим, Хто витре кожну сльозу.

Тож поки ми тут, Вознесіння визначає нашу місію — ідучи до Отця, Господь залишив нам не страх, а доручення: бути Його свідками. Силою Духа Святого ми маємо нести звістку про Його любов і перемогу навіть там, де, здавалося б, панує лише смерть.

«...ви отримаєте силу й будете Моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї, у Самарії та аж до краю землі» Дії 1:8

Хворобливі амбіції тиранів розіб’ються об Його престол. Ми ж тримаймося Заступника. Він царює. Він повернеться. Він із нами.

Зі святом Вознесіння, християни!

‍

Дорогі друзі, вітаємо вас з величним святом Христового Воскресіння!

Ісус Воскрес!

Він перестріває нас на нашій життєвій дорозі, щоб проговорити до нашого розуму і запалити наше серце.

Той, Хто здолав гріх, сатану і смерть має що сказати, бо любить.  Бажаю вам почути Воскреслого — Він десь поряд…

Приготуванням. Четвер був першим днем «обов’язкової маци» — хліба без дріжджів. Саме так історично розпочинався період святкування юдейської Пасхи: «Першого дня Опрісноків, коли приносили пасхальну жертву, Його учні говорять Йому: Де Ти хочеш, щоб ми пішли приготувати пасху, аби Ти спожив?» (Марка 14:12).

Для учнів «приготувати пасху» означало знайти приміщення і подбати, щоб там не залишилося жодної крихти звичайного дріжджового хліба чи закваски. Це також означало купити і заколоти у храмі ягня, після чого приготувати святкову вечерю: спекти його на вогні, підготувати мацу, гіркі трави, вино та харосет (солодку пасту з горіхів, фруктів (фініків, яблук) і прянощів, яка є обов’язковим атрибутом пасхальної трапези вже близько трьох тисяч років). Усі ці клопоти зайняли більшу частину дня. Але коли день поволі відступив під владою ночі, вони зібралися разом.

Вмиванням ніг. Як це часто буває, ніхто з учнів і не подумав, що їхнє традиційне прилягання за столом вимагає гігієни — чистих ніг. Про цю «рабську» роботу подбав лише Ісус. Цим вчинком Він подарував величний принцип лідерства не лише учням, а й усім мудрим світу: сьогодні концепція «слугуючого лідерства» (Івана 13:1-17) стала ключем до успіху найсучасніших корпорацій, хоча часом вона залишається «вимираючим видом» серед пасторів, дияконів та духовних керівників.

Ісус показує, що справжній лідер — це слуга, який не шукає влади чи почестей, а готовий служити навіть у найпростіших і часом принизливих справах. Лідерство — це не домінування, а смиренне ведення за собою через приклад любові та жертовності. Саме такою Ісус задумав Церкву: спільнотою служіння, де кожен готовий допомагати іншому без очікування винагороди чи визнання. Вмивання ніг також вчить взаємної покори, що є основою єдності у Христі.

Кульмінацією. Викривши зрадника (Мт. 26:20-25), Ісус наприкінці вечері знову звернувся до прісного хліба та вина: «Потім узяв хліб та, подякувавши, розламав і дав їм, кажучи: "Це є тіло Моє, що за вас віддається. Чиніть це на згадку про Мене"» (Луки 22:19). «Потім узяв чашу, подякував і дав її учням, кажучи: "Пийте з неї всі, бо це кров Моя, кров Нового Завіту, яка проливається за багатьох для прощення гріхів"» (Матвія 26:27-28). Так народилася нова, християнська Пасха: хліб і вино стали видимими знаками добровільної смерті Ісуса. Ми робимо це «на згадку» про Нього, проголошуючи Його смерть, аж поки Він прийде.

Той четвер запам’ятався також застереженням про зраду, яке не допомогло Петру (Лк. 22:31-34), прощальною бесідою, під час якої прозвучала нова заповідь (Ів. 13:34-35), великою молитвою Ісуса (Ів.17) та смертельною боротьбою в Гетсиманському саду (Мт. 36-46). Усе це тримає Церкву і сьогодні. Ми бережемо встановлення того четверга, бо воно варте вічної пам’яті: як пасхальне ягня мало померти задля визволення з єгипетського рабства, так Ісусові належало померти, щоб звільнити людство від рабства гріха. «Чиніть це на згадку про Мене» (Луки 22:19) — якщо християнин зрозумів, серйозно сприйняв і вірно виконує цю заповідь, то він точно тримається і решти Ісусових уроків четверга.

‍

Для здійснення Своїх планів Бог і далі шукає вірних:

«Радій, сповнена благодаті! Господь з тобою…» (Лк. 1:28)

Марія стривожилася — пише євангелист. Але, здається, не через появу ангела, а через… його слова. У цих словах чулося щось більше: не просто незвичне звернення, а голос Самого Бога. Бо так до людини може звернутися лише Серцезнавець. Чуючи такий голос, ти не помилишся.

Писання не перелічує заслуг Марії — воно дуже просто підкреслює інше: вибір дівчини з Назарету — це виключно Божа вільна і незаслужена милість.

Відповідь Марії: «нехай буде мені за словом твоїм» — це не просто про послух, це про сміливість. Вона приймає покликання, яке виглядало дуже підозріло для людей і болісно для її нареченого. Але саме ось цей неймовірний послух з віри робить її гідним прикладом для наслідування на всі часи.  

Так було і є: бути обраним Богом — не означає жити без труднощів. Це означає мати силу проходити через них без нарікання. Благодать — це не про комфорт. Це про внутрішню силу (яка від Духа) нести свій хрест.

Як це стосується нас? Марія явила Ісуса світові, народивши Його у Вифлеємі. Ми ж покликані являти Його сьогодні у наших містах і селах коли вірою носимо Христа в серці й відкриваємо Його світові через любов і добрі справи. Бо наш час категорично потребує Спасителя Ісуса.

‍